Президентські вибори в Пакистані, які проходили 30 липня 2013 року, закінчилися переконливою перемогою кандидата від правлячої Пакистанської національної ліги(ПНЛ). Обраний президент, 73-річний Манмун Хусейн, набрав 61 відсоток голосів, випередивши свого єдиного суперника Ваджихудина Ахмеда, що представляв опозиційний Рух за справедливість, більш ніж на 50 відсотків голосів. Манмун Хусейн був порівняно маловідомою фігурою пакистанської політики. Його недовге перебування на посту губернатора провінції Синд тривало усього менше чотирьох місяців: в результаті військового перевороту, здійсненого генералом Первезом Мушаррафом в 1999 році, Хусейн був зміщений зі свого поста.

Президент Пакистану обирається не безпосередньо громадянами, а 342 депутатами нижньої палати парламенту(Національна асамблея), 104 депутатами верхньої палати парламенту(Сенат) і 260 депутатами чотирьох провінційних законодавчих зборів країни – усього в голосуванні приймають участь 706 чоловік. За великим рахунком, майбутнє президентських виборів було зумовлене ще після загальних виборів, які пройшли в травні 2013 року, і за підсумками яких ПНЛ значно збільшила свою присутність в центральних і регіональних законодавчих органах, завдавши нищівної поразки правлячої Пакистанської народної партії(ПНП). Після поразки ПНП на загальних виборах президент Пакистану Али Зардари заявив, що не балотуватиметься на новий термін.

Після перемоги на президентських виборах маловідомого Манмуна Хусейна, інавгурація якого повинна пройти на початку вересня, уся повнота влади остаточно зосередилася в руках прем’єр-міністра Наваза Шарифа. Являючись, на відміну від свого протеже, довгожителем пакистанської політики, Шариф займає пост прем’єр-міністра вже в четвертий раз. Саме Шариф в 1999 році змістив Мушаррафа з поста командувача армією, він же став жертвою влаштованого генералом військового перевороту, в результаті якого уряд Шарифа був позбавлений влади, а він сам – засуджений до пожиттєвого ув’язнення. Пізніше під тиском адміністрації Біла Клінтона і саудівського короля Фахда укладення було замінене на десятирічне посилання в Саудівську Аравію і заборону впродовж 21 року займатися політикою.

Незважаючи на заборону, вже в 2007 році Шариф повернувся в Пакистан, щоб взяти участь в загальних виборах, затьмарених вбивством опозиційного лідера Беназир Бхутто, яка загинула в результаті теракту 27 грудня 2007 року. На виборах партія Шарифа створила коаліцію з Пакистанської народної партії Беназир Бхутто, яку після загибелі опозиціонерки очолив її чоловік Али Зардари. На тлі народного обурення, викликаного вбивством Бхутто, коаліція отримала переконливу перемогу. Пакистанська національна ліга зайняла на них друге місце(і перше в парламенті Пенджабу), проте незабаром пішла в опозицію. Причиною стала відмова нового уряду відновити на посаді суддів Верховного суду, відправлених у відставку після військового перевороту. В результаті з 2008 по 2013 рік партія Шарифа була головною опозиційною силою, набуваючи все більшої підтримки на тлі гучних корупційних скандалів навколо правлячої партії.

В результаті за двадцять років політична ситуація в Пакистані вчинила повний круг. Наваз Шариф знову займає пост прем’єр-міністра. Беназир Бхутто, що довгий час була його головним політичним суперником, мертва, її партія скомпрометована, а Шарифа генерал Мушарраф, що змістив, чекає суду за звинуваченням у її вбивстві. Зараз конкуренцію на політичному полі Шарифу може скласти хіба що 60-річний лідер Руху за справедливість Имран Хан. У минулому капітан національної збірної по крикету, Хан є одним з найпопулярніших політиків Пакистану, проте ця популярність принесла його партії лише 10% на загальних і президентських виборах.

Таким чином, усередині Пакистану Наваз Шариф є найпопулярнішим політиком, на якого народ покладає великі надії, в першу чергу, по викорінюванню корупції і наведенню ладу в країні, де майже кожного тижня гримлять вибухи, а в день виборів було здійснено зухвалий напад на в’язницю, в результаті якого майже три сотні ув’язнених вчинили втечу. Проте головною проблемою для Пакистану як і раніше залишається сусідній Афганістан, звідки до кінця 2014 року мають бути виведені війська міжнародної коаліції. На тлі зіпсованих стосунків із США уряд Шарифа ризикує зіткнутися з небаченим розгулом терористів з Талібану, які використовують пакистанську Зону племен, що має особи законодавчий статус, як місце для розміщення тренувальних таборів. Як відбуватиметься розвиток подій, стане ясно зовсім скоро – часу залишається усе менше, а подальше зволікання загрожує Пакистану ще більшою ескалацією насильства і, цілком можливою, новою політичною кризою.