У КНДР святкують день закінчення бойових дій в Корейській війні. Рівно 60 років тому був укладений договір про припинення вогню. Формально війна не завершена досі, але в Пхеньяні свято все одно називають Днем перемоги, а цього року несподівано урочистості стали міжнародними. Влада КНДР трохи відкрила залізну завісу і пустила в країну делегації усіх учасників конфлікту, включаючи навіть США. І на цьому сюрпризи не закінчилися: Ким Чен Ин уперше лицем до лиця поспілкувався з іноземними журналістами.

Відкритий новий меморіал полеглим в Корейській війні бійцям. Є присутнім сам маршал – рідкісна поява на публіці. Усе вище партійне і військове керівництво разом з ним. Особлива увага – 60 років перемозі, ювілей.

Перед верховним головнокомандувачем пронесли штандарти усіх пологів військ. Солдати і офіцери чеканили крок, але не усі гості під пекучим сонцем витримали напругу і відповідальність моменту.

На церемонії – і корейські, і що воювали по різні сторони 38-ої паралелі американські і радянські ветерани. Артилеристи ми, зенітники, збивали американські винищувачі, – розповідає ветеран Корейської війни Юрій Шкуренков, – наказ у мене був таким.

Ті жінки, чиї чоловіки повернулися з фронту, про війну згадують з неприхованою гордістю. Вони упевнені, що їх чоловіки – переможці. Сьогодні революційна столиця Пхеньян – місто хмарочосів. Вулиці наводнили нові машини. Хоча і попадаються пережитки колишніх часів. Але це, швидше, виключення. Ці контрасти дозволили цього разу побачити небувалій кількості журналістів. Їх прилетіло сотні, щоб освітлювати переможні урочистості.

Неймовірна для Північної Кореї відкритість, але вже в аеропорту західним репортерам припало непросто. Стійку оформлення сім-карт з однією кореянкою, що заповнювала для цього анкети, буквально доводилося брати штурмом. Хоча в місті на вулицях – все з мобільними. Вже півроку як дозволені смартфони. Революція гаджетів відбулася в КНДР. Хоча і діють обмеження: вихід у всесвітній інтернет – тільки у працюючих в країні іноземців. У корейців – доступ у внутрішню мережу. Мережі мобільного зв’язку існують паралельно. Подзвонити один одному іноземець і кореєць не можуть.

Сучасний Пхеньян – це і мобільні телефони, і багато нових машин, і таксі. Усе це є сусідами з піонерами, які спокійно марширують по вулицях Пхеньяну як і 50-60 років тому. Їх учать поклонятися вождям, з 9 років пов’язують краватку. У піонерських таборах вони відточують стройовий крок і співають загонові пісні. Але живуть вже в принципово новому Пхеньяні. Щоб зрозуміти його, потрібно спуститися під землю. Підземний палац прибраний скляними лампами у вигляді кольорів, пишними колонами і приголомшливими уяву масштабними панно з варіаціями на тему народ і вожді. Чи Кім Ір Сен на сталеливарному заводі – на станції Відродження, або обидва лідери з селянами – на станції Слава.

За зразок неначе узятий вигляд московського метро. Так же масштабно мислили корейські проектувальники. Застигла в 70-х архітектура і барвисті панно є сусідами з електронними інформаційними екранами. Вечорами після трудового дня корейці можуть дозволити собі розслабитися або в кіно, або у боулінгу, є роллер-дром. Але є і перевірений народний вид дозвілля – з кухлем пива – відпочинок.